Тренінг «Будуймо храм у душі своїй» у рамках міського й обласного семінару для директорів шкіл
Медсестра
Вона була така красива,
Мов квітка гожа у саду,
Їй навіть форма пасувала
В неповних у сімнадцять літ.
В бою завжди на поміч прийде,
Обніме, рану обітре і ліки дасть,
А тяжко раненого з пекла вийме
І першу допомогу враз надасть.
Весела, жартівлива, мила...
Така ще молода – а вже боєць.
В біді нікого не покине,
Бо у душі у неї серце єсть.
Кров, рани, вбиті люди –
Хіба це для її очей!
Їй жить, любить, дітей родити,
Натомість – пекло це!
Пісні співала, душу виливала,
Солдати тихо слухали її.
А потім знову воювала
І знову на передовій.
В ту ніч все сталося раптово…
«До бою!» - чулось звідусіль.
Крик, гамір, шум довкола
Ще й юнкерсів у небі зблиск.
«Сестра... сестра...» - почула тихе
І миттю кинулася в ніч
До того, що не встиг ще полюбити,
А зброї дотик вже у серці ніс.
Це був Андрій. Його не врятувала…
Навік земля солдата вже забрала.
Ще довго сльози утирала,
Та кликав бій, наступний бій.
Скінчилося усе! Тепер вона інакша:
Яскрава сукня, зачіска нова,
В очах же іскорки іскряться,
А посмішка така знайома, несумна.
На свято Перемоги з сином ходить,
Андрієм звати (на честь того солдата).
До братської могили з квітами підходить,
Щоб пам'ять всіх загиблих вшанувати!
«Воюй, борися, та не смій вмирати...»
Зима. Холодна ніч і тиша...
А в серці спомин ожива...
Ось світла зала, звуки вальсу
І вихор … вихор цього танцю
Несе мене у юність світлу,
У мрію ту ще заповітну.
І сміх, і радощі, і смуток –
Усе злилось в єдину мить.
Аж раптом - постріл...
Ні, то – вибух.
І в залі миттю стих і сміх,
І звуки вальсу,
А вихор, вихор того танцю
Знітивсь і зник...
А потім - форма, матір, плач
І очі ті, що німо говорили,
Та ні – кричали:
«Мрію ти не зрадь!
Воюй, борися, та не смій вмирати,
Не смій, ти чуєш, рідний мій солдате?!»
Перон. Прощання. Сльози і прокляття.
На серці - камінь, а в душі – завзяття:
«Воюй, борися, та не смій вмирати!»
Був перший бій, страшний, кривавий.
Змішалося усе: і грім гармат, і крик людей, -
Та ми вставали й знову воювали,
Бо знали: бій на смерть іде.
Летіли кулі (одна й мені дісталась).
Враз – тиша, спокій, серце спочива,
Аж раптом - очі ті й слова:
«Воюй, борися, та не смій вмирати!»
Скінчився ратний бій. Залишилось нас мало,
Та друзів вірних схоронили ми:
В могилах братських ще без п’єдесталу
У полі тихім, щоб спочили там вони.
А ті слова, промовлені у тиші,
Зі мною завше вдень, вночі
І очі ті, що вміють так любити,
Що навіть в смерті вирвали мене...
На варті. Один...
Зима. Холодна ніч і тиша...
Весна і осінь – дві пори чудові
Весна і осінь –дві пори чудові,
Мов сестри рідні схожі у душі.
Одна – зелена, біла і прозора,
А інша – золота, мов виткана із мрій.
Весною все на світі оживає:
Ліси, гаї, озера і лани.
Маленьке лисенятко виповзає
Із темної холодної нори.
Усе живе радіє світу й сонцю
І кольорам весняним навкруги.
Куди не глянь, в яке віконце,
Скрізь радісні обличчя дітвори.
А восени усе стиха поволі,
Зелене листя стає вже золотим.
І лисенята знов ховаються у нору,
А дітвора до школи йде мерщій.
І осінь, осінь золота надходить,
Повсюди кольорові відблиски лиша,
У лісі різнобарв’я робить,
А в душах залишається весна
Осінній ліс
Люблю гуляти лісом я осіннім,
Люблю дивитись в небо голубе,
Де журавлі ключами дивними
Немов з собою кличуть все живе.
Осінній ліс. Він манить спокоєм.
Чомусь і сумно, й радісно у нім.
А поряд не стихають кроки,
А поряд – очі синові ясні.
- Ой мамо, глянь, яка краса навколо.
Чому сумна? Ось посміхнись красі,
Дивись, дуби стоять довкола,
А он берізки, глянь, мов золоті.
А листя осені вже пісню відспівало
Й танок свій закінчило на землі.
І знов мені чомусь аж сумно стало,
І знову щось здригнулось у душі.
То, мабуть, вже зима надходить,
А хочеться тепла, і світла, і краси,
І кольорів весняних, літніх і осінніх,
І почуттів таких, як в юності були.
Та синові розмови мій настрій підіймають,
І сум, і туга зникають геть кудись.
А сонце наче яскравіше сяє.
То не зима, весна у світ спішить.
Листопад заглядає у вікна…
Листопад заглядає у вікна,
Хоче дещо цікаве сказати:
Ви дивіться на світ привітно,
Адже бачити радість - це свято.
Посміхайтесь і зранку, і ввечері,
Будьте добрими й толерантними.
Хай серця ваші будуть гарячими,
А думки і вчинки- знатними.
Не сумуйте за днями вчорашніми,
Пізнавайте життя по краплиночці,
Адже ви для нас завжди найкращі,
Пам'ятайте про це щогодиночки.
Осінь знову кружляє в природі,
Ій на зміну прийде зима,
Але вам, я гадаю, в нагоді
Стануть ці зрозумілі й прості слова.
Дорослі...Уже ви на порозі
Дорослі...Уже ви на порозі
Чекаєте хвилини, щоб знятися увись.
Та завше памятайте те слово материнське,
Що з колисковою до вас прийшло колись.
Ту мову, що співала нею мати,
Зумійте крізь усі незгоди пронести,
Щоб залунало слово те крилате
І полетіло птахом по землі.
У радості, у смутку чи печалі
Згадайте пісню, тиху чи журну,
Згадайте слово, що у школі цій звучало,
Про битви, подвиги і перемоги у бою.
Не забувайте мови ви своєї,
Несіть у світ вкраїнськії слова.
Радійте. вболівайте ви за неї,
Бо мова ця – основа для життя!
П’ятикласникам
Ось і минають перші вересневі дні,
Тепер ви п’ятикласники усі.
Тож вчитесь маєте лиш на відмінно,
Щоб пораділи друзі й вчителі.
Осіннє сонечко хай вам додасть снаги,
Щоб дружні і веселі завжди ви всі були.
А якщо дощ за вікнами іде,
Хай він вам розум і добро несе.
Я ж вам бажаю нових злетів і висот,
У колективі творчої наснаги,
Дорослішайте, діти, тягніться до зірок,
І у людей ви завжди будете в пошані.
